12.04.2022

 

Автор: В'ячеслав Халанський 

Вперше опубліковано: Новое Время

 

Ми всі, хоч би де жили зараз, — учасники бойових дій

Перші два тижні війни ми з сім'єю швидко виїжджали з Бучі, а потім з Ворзеля. Як і всі, ми переживали величезний шок через початок воєнних дій. Потім моя робота як психолога продовжилася. І виявилося, що багато українських біженців насилу повертаються до роботи.

Інга працює в IT-компанії та активно жертвує на потреби ЗСУ. Під час розмови вона зізналася: «Я не можу працювати звичні шість годин. Співробітники частково залишилися в Україні, а частково виїхали за кордон і вони також скаржаться, що не можуть працювати повноцінно. Я не знаю, що з цим зробити».

Про це кажуть інші мої клієнти: «Я хочу піти з роботи. Зараз вона не приносить мені жодного задоволення» або «Мені не вдається зосередитися на роботі, тому що я постійно дивлюся новини і не можу від них відірватися». Деякі скаржаться: «У нас почастішали конфлікти між співробітниками з різних питань, і налагодити робочий процес стає дедалі складніше».

Ми всі — учасники бойових дій

Хоч би де жили зараз, ми всі — учасники бойових дій. Це величезне напруження. Цікавий феномен спостерігався у тих, хто переїхав за кордон — вони часто говорили про те, що спочатку хотілося спати і відчувалася надмірна втома (але, разом з тим, треба було йти реєструватися, шукати роботу, влаштовувати та відвозити дітей до школи). Перед цим багато хто добирався з дітьми до кордону кілька діб і простоював на кордоні годинами — ця накопичена втома і виражалася в бажанні відіспатися.

Також сильне емоційне виснаження викликає перегляд новин. Я пам’ятаю, що після того як уперше побачив світлини з Бучі, приблизно два дні не міг вільно говорити. Буча — моє рідне місто, там загинули знайомі, і таке відчуття, ніби забрали частину мене. Потрібен час і психологічна енергія, щоб журитися, злитися, ненавидіти, а також піклуватися про себе.

Не кидати себе за жодних обставин

Зважаючи на те, що ми витрачаємо сили та енергію, ми маємо навчитися поповнювати їх. Я зараз прошу клієнтів самостійно визначити, що забирає їхні сили та енергію, наскільки продуктивна їхня діяльність, чи допомагають вони іншим. Зверніть увагу ось на що:

1. Скільки часу ви витрачаєте зараз на роботу? Спробуйте зрозуміти, багато це для вас чи мало. Інга зізналася, що працювати по шість годин тепер просто не має можливості: багато домашніх обов’язків і більше часу стало йти на відновлення сил.

2. Чи стежите ви за тим, скільки спите? Один клієнт прямо сказав мені: «Я не сплю. Я волонтер і не сплю вже два тижні. Але тепер він скаржиться, що готовий кинути волонтерство і поїхати світ за очі. А на запитання, що він хоче робити у зв’язку з усім цим, відповідає: «Я не знаю… я не можу припинити допомагати…» Сон важливий для того, щоб ви могли бути ефективними у допомозі. Важко заснути, оскільки хочеться контролювати ситуацію через перегляд соціальних мереж і є страх пропустити щось важливе, як це було у багатьох з нас, поки ми сиділи в підвалах і укриттях. Сон — це час для того, щоб перестати контролювати і відпочити.

3. Усвідомте, що зараз ваші зобов’язання перед роботодавцями, хоч у якій би країні ті були, мають гнучкий графік. Інга казала, що її керівники — з іншої держави і дуже обов’язкові. Однак під час розмови з’ясувалося, що вони чудово все розуміють і самі говорять про те, що в умовах війни немає чітких термінів.

4. Спробуйте записувати ввечері, що ви зробили за день. Ви здивуєтеся, але ви робите набагато більше, ніж тримаєте у своїй свідомості. Інга зізналася, що весь час хоче робити більше і більше, проте ця вимога до себе значно виснажує її сили.

Деякі рекомендації, як працювати під час війни

Важливо зазначити, що у кожного своя специфіка роботи. Також важливо розуміти, що кожен має різний психологічний ресурс. Одна клієнтка зізналася, що докоряє собі за те, що мало робить, живучи у Львові, оскільки її начальник каже, що люди у Чернігові працюють по сім годин на день. Однак вона не може так працювати і виникає додаткове напруження.

1. Спробуйте визначити, скільки годин ви можете реально працювати щодня.
2. Поговоріть зі керівництвом про ваш стан. Поділіться тим, як ви переживаєте такий графік роботи. Важливо, щоби між вами було розуміння.
3. Звертайте увагу, як стосунки з близькими впливають на вашу роботу. Коли клієнти кажуть, що нічого не хочеться, я прошу їх розповісти про стосунки у сім'ї. Під час війни загострилися невирішені внутрішні конфлікти. Ключ війни відкрив поклади агресії, які накопичувалися роками, і тепер вони вихлюпуються назовні та знищують усе довкола, створюючи ефект випаленої землі. Але приховані болі краще виливати не в соціальні мережі чи взаємини з колегами, а в розмовах із психологом.
4. Складайте розклад дня. Можливо, ви втратили дім або живете зараз у некомфортних умовах, але спробуйте відновити звичний вам життєвий графік, наскільки це можливо. Намагайтеся також щодня робити пробіжку або виходити на прогулянку.
5. Продовжуйте адаптуватися до нових умов. Багато українців скаржаться на те, що не можуть знайти підхоже житло або зазнають складнощів з оформленням усіх необхідних документів. І це так. Але продовжуйте складати плани на день і досягайте якихось намічених цілей. Нехай це буде зовсім небагато, але робіть щось, що має хоча б невеликий сенс.
6. Намагайтеся скорочувати час, проведений у соціальних мережах. Нехай це буде по 15−20 хвилин вранці та ввечері, але бережіть себе від інформаційного зараження.
7. Не втрачайте надію. Надія це те, що нам потрібно завжди і за будь-яких обставин. Спробуйте відповісти на запитання: на що я сподіваюся зараз? Що дає мені надію і як ця надія підтримує мене? Інга розповіла, що створює нові проекти, щоб люди продовжували отримувати зарплату, та допомагає нашим ЗСУ. А компанія, де вона працює, багато жертвує для підтримки переселенців. Це чудове джерело надії — вкладати у людей.

Висновок

Вибирайте щадний робочий режим. Не тисніть на себе, зберігайте баланс між здоровим напруженням і відпочинком. Ваша робота зараз — це невелика частина життя. Багатьом українцям треба зрозуміти, де вони житимуть, як забезпечити освіту дітям. Ми всі сподіваємося, що ворог буде знищений, а ми зможемо спокійно продовжити жити в Україні. Це велика мета. Але кожен може робити у своїй ситуації щось цінне і важливе, наприклад, працювати. І нам важливо пам’ятати, що це також спосіб наблизити нашу перемогу та відновлення.