08.04.2020

 

 

З ПРАКТИКИ

Чергова консультація. Я сиджу в очікуванні дзвінка по скайпу. Молодий хлопець із швейцарського села. На початку розмови ми обмінялися враженнями про карантин. Потім я спитав: «Про що ти хочеш сьогодні поговорити?» 

Він нерішуче і з часткою агресії: «Мене усе бісить на карантині. Я не можу вийти з дому. Довго сплю. Я маю робити уроки, але не хочу просинатися і робити уроки. В мене з'явилася апатія. Хоча минуло лише два тижні карантину. Що мені робити?»

Я уточнюю: «Що викликає у тебе апатію?»

Він відповідає: «Апатія від безглуздя. Через карантин моє навчання провалюється. Я повинен скласти предмет, але все одно у мене буде погана оцінка. Якщо буде погана оцінка, тоді я не зможу перескласти на кращий бал і поступити в університет, в який я хочу». 

Ми вияснили, що головна причина апатії хлопця зовсім не у коронавірусі й карантині. Скоріш за все, це давно невирішене питання у відносинах із викладачем. 

Я запитав: «Чому б тобі під час карантину не дізнатися, що саме ти можеш зробити, аби підвищити свою оцінку? Адже це вплине на кінцевий результат?»

Він замислився. Помовчав. І сказав: «Я навіть не думав про це. Якось живу в позиції захисту, але не в активній позиції». 

Я уточнив і цим уточненням утвердив його рішення: «Як ти думаєш, як буде почуватися вчитель, коли ти дізнаєшся в нього про можжливість підвищити оцінку? Я, як викладач, почувався би прекрасно». 

Він набрався ентузіазму і рішучості. Він випрямився. Посміхнувся. З боязкого підлітка перевтілився у впевненого юнака. 

Висновок: Клієнт прийшов до апатії через те, що головна його мрія, його мета – поступити в університет – не здійсниться через низький бал. З'явився страх перед вчителем, який блокував його активність. Через че до двух ночі він зависав у телефоні. Прокидався рано. Не висипався. 

Іноді ми думаємо, що зовнішні обставини – головна причина наших страхів. Але вони виникають у нас самих як захист від невдачі. І тоді ми залишаємо нашу цінність і ціль, до якої прямуємо, яка робить нас живими. 

Під час карантину внутрішні страхи оживають, і це не привід залишити терапію, але гарний привід зайнятися своїми страхами і віднайти надію.