«За рівні права» – чи це кінець свободи для екс-геїв?

«За рівні права» – чи це кінець свободи для екс-геїв? 23.05.2018

Я довго думав, висловлюватися мені на цю тему або ні. Добре розумію, що серед друзів це викличе нейтральне мовчання, в професійних колах буде сприйняте неоднозначно, а з боку як прихильників ЛГБТ, так і їхніх опонентів скоріш за все наштовхнуся на незаслуговану критику. І все ж дозволю собі висловити свою позицію через свій професійний обов’язок. Одразу попереджу, що я не підтримую будь-яку форму агресії до тієї чи іншої точки зору або позиції, а також до її заборони. З перевірених досліджень у галузі соціальної психології відомо, що будь-яка форма заборон не працює (Adam Alter), а люди, які щось забороняють, несвідомо тягнуться до предмету заборони (Seymour Feshbah & Robert D.Singer).

Передісторія            

Як психолог і психотерапевт я працюю з людьми, які зазнають пов’язаних з психічним здоров’ям проблем: страхи, панічні атаки, емоційне вигорання та інші. Серед моїх клієнтів є також ті, хто мають гетеросексуальну орієнтацію, але відчувають потяг до своєї статі. Однак цей імпульс протирічить їхій внутрішній природі та картині світу. Через це вони відчувають сильні психологічні страждання, що, проте, часто ігнорується у нашому суспільстві.

Якщо ми подивимося деякі ЗМІ, стане очевидним, що представники ЛГБТ потребують захисту, толерантного ставлення й рівних прав з гетеросексуалами. Але ось тільки-то я стикнувся з тиском і агресією з боку прихильників ЛГБТ. Поясню пізніше. Зараз лише скажу, що у подібних дебатах ігнорується соціальний запит тих, для кого гей-ідентичність є неприйнятною.

Справа в тому, що наприкінці травня я запросив до Києва спеціалістів допомагаючих професій з України і країн Європи, спеціалістів репаративної терапії, аби обговорити можливості лікування людей з гомосексуальною орієнтацією, які бажають змінити її на гетеро. У нападах, що повалилися на нас з боку гей-лобі, один з головних аргументів звучав так: гомосексуалізм виключений зі списку хвороб. Наведу аналогію з проблемою залежної поведінки від гаджетів та потреби бути он-лайн (смартфони, соцмережі, електронна пошта і т.п.). З точки зору класифікації хвороб це не є хворобою, але, згідно досліджень, завдає значної шкоди психічному здоров’ю такої людини і його оточенню (див. новаторські дослідження Adam Alter понад 10000 підлітків). Гомосексуалізм був виключений зі списку хвороб, але це не робить його нормою. У той же час з медико-біологічної точки зору довести нормальність гомосексуальності неможливо, за це можна лише проголосувати (див. детальніше проф. Г.С.Кочарян), що і відбулося 1973 року під тиском гей-лобі (див. там же). Часто ідеологи гендерної ідентичності «вдало»маніпулюють поняттями схильності до гомосексуальної поведінки й передвизначеності, підмінюючи їх, однак це не одне й не саме. Виходячи з цього, у психотерапевтичній практиці зустрічаються клієнти, який гомосексуальний образ життя чужий і вони хочуть звільнитися від цього потягу – як, наприклад, від комп’ютерної залежності або інших нав’язливих думок і дій.

В Україні вже існують грантові проекти, в рамках яких соціальні психологи допомагають людям з гей-ідентичністю, які практикують гей-стверджуючу (афірмативну) терапію. Разом із тим мало що відомо про научні дослідження в галузі формування й розвитку феномену гомосексуальної поведінки у чоловіків (з об’єктивних причин). Я не знаю спеціалістів, готових допомагати такій людині. Скоріш за все ми знайдемо спеціалістів, які скажуть клієнтові: «Якщо ти відчуваєш гомосексуальний потяг – які проблеми?!» &

Такий стан речей і підштовхнув нас до перекладу й видання книги Джозефа Ніколозі «Стыд и утрата привязанности». При цьому першопочатково ми вирішили не входити у баталії з ЛГБТ та їх опонентами, це не наша мета. Зосередилися саме на людях з гомосексуальним потягом, але бажаючих від нього звільнитися, оскільки він чуждий їхній природі.

Поява книги «Стыд и утрата привязанности»            

2017 року я з колегами ініціював видання книги Джозефа Ніколозі «Стыд и утрата привязанности», а 2018 року книга побачила світ (див. рецензії українських спеціалістів). Ми видали переклад російською мовою, оскільки є запити колег з Росії, Білорусі й колишнього СНД. Автор книги – американський клінічний психолог, який понад 30 років у своїй практиці досліджував феномен гомосексуальності у чоловіків. Підхід автора новаторський, про що кажуть рецензії відомих американських вчених. Першопочатково книга була видана у престижному американському виданні InterVarsity Press у 2009 році. З 23 глав книги половину присвячено теорії, а половину – практиці роботи з чоловіками з гетеросексуальною ідентичністю, які відчувають потяг до своєї статі, але бажають від нього звільнитися. Позиція автора є альтернативною гей-стверджуючій (афірмативній) терапії, що й викликає значну критику.

Якщо апелювати до діалогу й рівних прав у представлені позицій, то книга має бути сприйнята й вивчена. Що можна очікувати? Здорової критики, оцінки, наукової дискусії. Однак з боку прихильників ЛГБТ посипалися нарікання й звинувачення, які зводилися до одного знаменника: гомофоби!!! В результаті запланована у одній поважній науковій інституції презентація книги була скасована, а семінар для психологів і священиків доводиться організовувати чи не у таємному режимі.

На початку колонки я підкреслив, що сам виступаю за рівні права. Але у цьому випадку чомусь права виявилися далеко не рівні. Ми з колегами відчули агресію, тиск й маніпуляцію з боку ЛГБТ. Нас, психологів та дослідників, звинуватили в гомофобії через видання наукової книги, в якій представлено альтернативну позицію! І тут доводиться погодитися з тим, що «гомофобія» стає зручним стигматизуючим словом для будь-яких суджень, заперечень або інакшої позиції, що протирічить гомосексуальній моделі поведінки (Christl Ruth Vonholdt). Чому у нашому суспільстві рівні права стосуються людей лише однієї категорії? Ще раз скажу, що я не за заборони. Я не підтримую агресивну позицію алі представників ЛГБТ, ані їх опонентів. Я за те, щоби перестати бачити в іншому ворога й побачити людину.

Чи не буде так, що виборюючи права одних, ми непомітно знищуємо свого ближнього? І чи не буде так, що лозунг «За рівні права» може стати безвихіддю для тих, хто бажає жити по-іншому? Підкреслю, що рух екс-геїв не варто пов’язувати лише з релігійними передумовами, як це часто робиться у ЛГБТ-публікаціях. Є чимало випадків, коли звільнитися від гомосексуального потяку хочуть нерелігійні клієнти нерелігійних психотерапевтів. Чи спроможне українське суспільство побачити й цю категорію людей? Хотілося би, щоб Ірина Білик й цим людям могла сказати про рівність прав, а нью-йоркські геї підтвердили б, що екс-геї теж мають право зробити свій – будь-який – вибір. Але щось мені підказує, що так не буде. Як би хотілося у цьому помилитися …            


Щоб записатися на прийом,
залишіть заявку!