Спочатку померли батьки: першим тато, через місяць - мама. Потім зять поїхав в іншу країну, залишивши доньку з маленькою дитиною (4 роки) та великі борги. Протягом двох місяців я хворіла фолікулярною ангіною. Через місяць проявилося ускладнення — реактивний артрит. На консультацію до психолога я прийшла із запитом: ненавиджу свого зятя.
— Що тобі хочеться зробити?
— Вбити його.
— Я б теж його вбив.
Відповідь психолога стала блискавкою, що освітлила місце, в якому я застрягла. Я повірила: я жива і це мій біль, мої переживання, моя ненависть, і я маю на неї право.
Не залишитися в такому стані допоміг чуйний професіонал, майстер своєї справи В'ячеслав Халанський. І тепер я не боюся своїх почуттів, дозволяю їм бути, значить — живу.